Кляузи басейну Білої Тиси

У ХІХ-ХХ столітті у верхів’ях Білої Тиси на території Закарпаття діяла система гірських клауз. Вона складалася з принаймні шести великих водозатримних споруд, серед яких найвідомішими були клаузи Бальцатул, Богдан (Лолин), Квасний, Щаул, Стоговець та Говерла. Разом вони дозволяли накопичити до 584 000 м³ води. Сезон сплаву тривав з квітня по листопад, двічі на тиждень в середу і суботу, з 8 по 14 годину. Усі клаузи в басейні Білої Тиси були частиною державної системи лісосплаву, підпорядкованої рахівському лісовому управлінню, а їх вартість на час побудови обходилось в 20-30 тисяч форинтів. Усі вони втратили своє значення й були остаточно виведені з експлуатації у 1950-х роках, а велика повінь 1970 року зруйнувала їх.

1. Кляуза (гать) Говерла — була однією з наймасштабніших гідротехнічних споруд у Карпатах, призначених для лісосплаву. Розташовувалась на висоті близько 758 м над рівнем моря, вона використовувала води з річки Говерла та її приток Гладовця і Бребенескула, джерела яких розташовані під схилами Гутин-Томнатика і Туркула. Греблю збудовано 1875 року, витрати на будівництво становили 244 000 крон. Споруда мала довжину 104 м, висоту 8,6 м і могла вміщувати до 178 000 м³ води. Площа водного дзеркала сягала приблизно 5 гектарів. Кляуза складалася із семи дерев’яних порогів заввишки 1,2 м кожен, за годину дамба скидала 69 000 м³ води. У 1938–1940 роках, за часів Чехословаччини, греблю перебудували та модернізували, тим самим збільшивши утримуваний об'єм води до 250 000 м³. За допомогою системи шлюзів відбувався регульований сплав лісу, який транспортували вниз по річці Говерла, далі по Тисі аж до міста Солнок в Угорщині. Останній сплав деревини на цій ділянці відбувся 1953 року. Кляуза залишалася в задовільному стані аж до великої повені 1970 року, яка значною мірою пошкодила її конструкції. Сьогодні від неї збереглись лише окремі залишки констркції.

2. Ще одна кляуза яка діяла в басейні Білої Тиси, це кляуза Бальцатул (Балцатул), на жаль інформації про неї як і фото чомусь не багато. Побудована швидше за все як і кляуза Говерла у другій половині XIX століття на висоті 1021 м. Це була дерев’яна дамба довжиною 85 метрів, що перегороджувала вузьку долину, та утворила водосховище глибиною до 12 м, об’ємом близько 137 000 м³ та площею близько 2,5 га. У літературі того часу описується як найкрасивіша з усіх кляуз на Закарпатті. Наповнювалось водосховище водами семи потоків, що зливаються у два русла: з півночі. потік Бальцатул і його права притока — потік Буковата. Зі сходу, з боку Попа Івана, впадають ще три потоки, Цебульник та його ліва притока Рецецел та права притока — потік Вертопчик, що тече з полонини Вертопа. Зовсім близько біля водосховища, впадають у вже з’єднане головне русло ще два потоки з правого боку — потік Скотарчик і потік Засвучик. Керував роботою кляузи Савка Берелюк з села Богдан. В період Першої світової війни тут був штаб цього відтинку фронту. По війні, поряд з кляузою залишилися руїни шпиталю, казарми, могила німецького офіцера та розкидані поховання солдатів, також через залишки колючого дроту на дні водосховища, купатись в ньому було небезпечно. У другій половині 1939 року почалася масштабна реконструкція дамби: оновлювали інженерні конструкції, прокладали нові дороги і будівлі, що створило тимчасовий хаос у долині. З 1940 тут діяв прикордонний пост. Як і решта кляуз басейну Білої Тиси перестала функціонувати в 1953 році, до тепер збереглися руїни.

3. Клауза Лолин (Богдан), збудована у 1885 році на річці Богдан (права притока Білої Тиси) на висоті 833 м н.р.м. з водосховищем об‘ємом 109 000 м³. Наповнювалось водосховище водами потоків, шо брали свій початок з-під полонин Германєска, Скопєса і Рогнєска. Спускали воду тут двічі на тиждень (середа і субота якщо не промиляюсь), таким чином через центральний шлюз гаті разом з водою, сходив зрубаний ліс до долини. У 1953 році, як і більшість аналогічних споруд у регіоні, була закрита, а сплав деревини припинено. Зараз ще спостерігаються залишки від клаузи Лолин.

4. Клауза на потоці Квасний (ліва притока Білої Тиси) зведена в 1865 році на висоті 803 м над рівнем моря, у 1890-му була відновленна після повені. Наповнювалась водами потоків з під вершин Піп-Івана та Петроса Мармароських і затримувала до 62 000 м³ води, що використовувалася для сплаву деревини до Тиси. У міжвоєнний час клауза була відремонтована і посилена. Над нею, на західному схилі, стояв будинок наглядача який відповідав за технічний стан споруд. Відомо, що управителем кляузи був Семен Баранюк. Територія навкого кляузи була одною з найгарніших в околиці, тому, через можливість купання, мінеральне джерело, чудовий клімат та тишу тут часто відпочивали туристи. У міжвоєнний період розглядалася ідея розвивати тут високогірний курорт. Припинила роботу клауза як і інші в середині 1950-их років, а після повені 1970 року її конструкція сильно постраждала, зараз збереглись лише руїни.

5. Клауза Стоговець — найменша за об'ємом гать у басейні Білої Тиси, збудована приблизно у 1872 році. Вона могла затримувати близько 28 000 м³ води. Клауза була розташована на висоті 820 м над рівнем моря в яру потоку Стоговець, близько в 40 хвилинах ходу від злиття потоків Стоговець і Бальцатул. До греблі вела добра лісова дорога. Біля самої клаузи розташовувався будинок доглядача, де мандрівники могли знайти притулок і ночівлю.

6. Клауза Щаул (Сошкаш) — збудована у 1866 році на висоті близько 760 м над рівнем моря в долині однойменного потоку, що стікає з північних схилів Мармаросів. Її водосховище могло затримувати до 70 000 м³ води. До кляузи вела лісова дорога завдовжки близько 7,5 км, яка починалася біля гирла потоку Щаул. У будинку наглядача при клаузі можна було заночувати.

Наступна кляуза хоч і не з басейну Білої Тиси, але віднесу її сюди, це кляуза на Білому Потоці, усі, хто піднімався на Піп Іван Мармароський з Ділового, йшов долиною Білого Потоку — це вузька ущелина, оточена стрімкими схилами та скельними виступами. Загалом історичних описів долини Білого Потоку небагато, адже всі туристичні маршрути проходили або через Щевору (попри мисливський будинок графа Старая), або від гирла Великої Росоші вгору на Прелуку, а далі хребтом до Піп Івана. У долині потоку колись була кляуза. Інформації про рік її побудови чи інші технічні дані, на жаль, я не знайшов. Відомо лише, що її було ліквідовано десь наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років. Після цього туристи вже частіше піднімалися саме долиною потоку, вздовж річки. Щоб зорієнтуватися, де саме розташовувалася кляуза, уявімо маршрут: проходячи КПП Карпатського біосферного заповідника, через місток, де потік Велика Росош впадає в Білий Потік, прямуємо далі приблизно кілометр — тобто десь на півдорозі до стрімкого підйому на Ялин.