То є Карпати, крихітко

Маршрут: с.Лавочне - г. Бердо - с.Тухолька   Довжина маршруту - 25 км   Складність: середній Сидиш буває на роботі чи парі, а так хочеться в гори, думками ти вже з наплічником блукаєш безкраїми полонинами, піднімаєшся на вершину, по ближче до хмар, до неба. Та на жаль не завжди є можливість поїхати в гори на кілька днів, і думаєш, ну хоч би на день, хоч би на трішки вирватися з міста. І тут постає питання, а куди? Боржава? Пікуй? Вершини поблизу Сколе? Всюди був, треба щось нове...Якщо це про тебе, пропоную хребет Бердо! А тепер про все по порядку. Хребет Бердо розташований у Сколівському районі Львівської області, це є частина Стрийсько-Сянської Верховини. Хребет приваблює майже відсутністю туристів та чудовим видом на сусідні хребти Боржави та Пікуя. Також крім просторих полонин, відносні висоти яких близько 1100-1200 м, тут є цікаві місця, такі як витоки річок Стрий та Опір, заказник Бердо. Потрапити туди дуже просто, беремо квитки на поїзд до Лавочного (Мукачівсь

Про усі притулки які я писав раніше, були побудовані до І Світової війни, тепер же я постараюся вам подати інформацію про інші туристичні притулки які були побудовані в районі Чорногори. Так як Яблунецький (Татарський) перевал розташований на межі Чорногори та Горган я вирішив все таки віднести його до Чорногори.   Почали будівництво схрониська на Татарському перевалі за сприянням Станіславського відділу Польського Товариства Татранського (ПТТ) в 1932 році. Урочисте відкриття схроніска відбулось 2 лютого 1934 р. Розташоване схроніско було на висоті 931 м н.р.м.. ліворуч від дороги прямуючи з Татарова та носило назву  Schronisko na Przełęczy Tatarskiej im. gen. Tadeusza Kasprzyckiego  (Схронисько на Татарському перевалі імені генерала Тадеуша Каспшицького). Це була дерев'яна будівля яка містила 36 ліжок для ночівлі, але загалом могла помістити 50 чоловік, окрім кімнат для туристів були кімнати адміністрації, велика столова та кухня для самостійного приготування їжі. Пізніше в

Як і схронисько в Ворохті, Дворек Чорногірський в Жаб'є немає великої історії.Ці два села, Ворохта та Жаб'є, було останнім місцем де перед виходом в гори можна було найти непогане місце для ночівлі. 28 липня 1892 року Чорногірським відділом ТТ у Жаб'є (нині Верховина) відкривається Дворек Чорногірський в Жаб'є. Побудований будинок на орендованій землі, яку Чорногріський відділ орендував ще у 1878 разом з будинком під казино у Львівської Фундації Скарбека. У 1910 році будівля зазнала повної реконструкції. З приходом Першої світової війни у будинку розміщуються австрійські війська, і використовують його як склад, пізніше тут розміщуються єврейські біженці. А у 1919 році стікає термін оренди землі, який так і не було подовжено, тим самим будинок формально припинив своє функціонування. Згоріла будівля у 1936 році.

Так як Ворохта (разом з Жаб'є) були останнім місцем де можна було залишитись на ночівлю перед виходом в гори, у 1895 році в Ворохті старанням Чорногірського відділу ТТ повстає  Dworek Czarnohorski w Worochcie . Через два роки у 1897 будівлю реконстроюють, штукатурять та фарбують стіни, поступово закупляються усі необхідні речі, посуд, ковдри, ліжка. Розташована будівля була неподалік залізничного віадука при в'їзді у Ворохту зі сторони Татарова, де зараз проходить сучасна вулиця М.Грушевського. Притулок був дуже популярний та вміщував 30 людей тут зупинялись відомі тогочасні польські діячі. Успішно будівля діяла до початку Першої світової війни. Під час війни тут розміщувались російські війська, які покидаючи Ворохту знищили усе майно. Після закінчення війни будинок ремонтують та закупляють нове обладнання за гроші надані штабом по економічному відновленню Галичини, проводять дренаж та поглиблюють свердловину для води. Згодом у період з 1925 - 1928 рр за 50 000 злотих

Перші три притулки про які я писав раніше були розташовані на маршрутах з Ворохти, сьогодні ж ми перенесемось на схід Чорногірського хребта, до Попа-Івана. Першу згадку про притулок в цих околицях ми знаходимо в щоденнику №8 Товариства Татранського за 1882 рік, що під Попом-Іваном збудований притулок, окрім цієї короткої згадки більше ніякої інформації. В щоденнику №9 за 1883 рік знаходимо трішки більше інформації, а саме про те, що притулок розташований над Шибенем і він разом з притулком на Гаджині мають відігравати ключову роль в мережі схрониськ на Чорногорі. Барбара Бартош у своїй праці пише, що притулок на полонині Гропа під Попом-Іваном збудовано 1883 році Чорногірським відділом Товарства Таранського. А у щоденнику №10 за 1894 рік пише, що серед дороговказів які встановило товариство на Чорногорі є ті які ведуть до притулку на Гропі. У  „Przewodnik na Czarnohorę i góry Pokuckie”  виданим Л. Вайгелм у 1895 році згадується три притулки Гаджина, Заросляк та Гропа. В документа

Останнім часом, інформації про притулок на Заросляку з'явилося досить багато і навіть деякі відомі інтернет видання писали статті на цю тему, тому розписувати довгий текст немає потреби, але не згадати про один з основних туристичних притулків того часу також не можу, тим більше інформація яку я вишукав трішки інша:) Перша колиба на Заросляку була збудована у 1876 році, тоді ще не як притулок, а скромний будиночок пастухів, які облюбували собі гарне місце неподалік Говерли, трішки нижче злиття двох струмків Прутець Заросляцький та Прутець Козьмеский.  Колиба пастухів на Заросляку Через два роки у 1878 Станіславський відділом Товариства Татранського взяту в оренду цю галявину для побудови притулку, і вже 1881 році тут постає "Притулок в Чорних Горах під Говерлою". Це був одноповерховий дерев'яний будинок з верандою на яку потрібно було піднятись східцями. Також будинок був застрахований від пожежі на 300 злотих. Не дивлячись на невеликий туристичний потік буд

Історія цього притулку, губиться в темряві років і інформації чи фото про нього найти дуже важко. Також для тих хто не знає де ж є Завоєля, то скажу, що так називається частина Ворохти де зараз є КПП КНПП (Карпатського Національного Природного Парку) якщо йти на Говерлу, часто називають 10-ий кілометр. У звіті діяльності ПТТ №7 за 1881 рік знаходимо, що дерев'яний притулок зведено о 1881 році Станіславським відділом ПТТ. Потім він згадується у переліку притулків які належать Станівлаському відділу ПТТ в 1883 році. І з цього часу про нього немає жодної згадки в звітах чи іншій літературі протягом 10 років. І тільки в 1893 році у звіті ПТТ №15, є згадка про хатинку на Завоєлі біля Арджелюжі, а саме про те, що Чорногірський відділ ПТТ (так як Станіславський вже не існував на цей час) хоче домовитись про його розширення з власником землі на якій він стоїть, але цього року це зробити так і не вдається. Швидше за все, після розформування Станіславського відділу ПТТ, термін оренди зем

З цього допису хочу почати серію статей про зародження цивілізованого туризму в Українських Карпатах, а саме про туристичні притулки (схроніска з пол.Schronisko) які почали будувати у Карпатах ще до Першої Світової війни. Та спершу невеличкий екскурс про зародження самого туризму на території Українських Карпат. Початком активного туризму у наших горах можна вважати середину XIX століття, саме тоді як свідчать рекламні та інформаційні брошури того часу, туризм набув масового характеру. Перший описаний туристичний похід датується 1858 роком, коли М. Романовський з Космача через гори Рокиту, Гордю, Шекелівку та Синяк добрався до Чорногори, а назад повертався через Микуличин. В той же час у європейських країнах починають утворюватися різноманітні туристичні клуби - Австрiйський Альпiйський Союз (Österreichischer Alpenverein) (1862 р.), Австрiйський Туристичний Клуб (Österreichischer Touristenclub) (1869 р.), Польське Товариство Татранське (Polske Towarzystwo Tatrzańskie) (1873 р.), К

Мабуть одні з найбільш привабливих місць у Карпатах - озера. Високі зелені вершини, гірське свіже повітря, кришталево чиста вода так і манить до себе туристів. На питання "Яке найбільше озеро Українських Карпат?" навіть школяр відповість, що це Синевир. Та не так давно, це звання носило зовсім інше озеро. Від так я, блукаючи старими польськими картами натрапив на цікаве, раніше не відоме мені озеро, яке до речі ще раніше мені зустрічалось на картах Google, проте тоді я вважав, що це звичайна помилка. Трішки погугливши мені вдалось зібрати небагато, але хоч якусь інформацію. Вперше озеро згадується у книзі Бальтазара Гакета  (Najnowsze podróŜe przyrodniczo-polityczne po Karpatach Dackich i Sarmackich, zwanych równieŜ Północnymi, w latach 1791-1793)  тут він згадує невелике озеро Чурєп (також згадується в інших джерелах як Чурєк) (Ozero Curiep) неподалік трьох кордонів, по дорозі на гору Руський Діл, якого немає ні на польських ні на галицьких картах. Б. Гакет ро