Про кляузи та бокорашів, як сплавляли ліс в давнину

До приходу цивілізації у вигляді автомобілів і вузькоколійок у Карпати, для транспортування деревини тут використовували річки, так було швидше і об'єми дерева постачались більші, ніж якби це возили кіньми (тай не усюди була дорога). Спочатку ліс сплавлявся лише під час весняних паводків, що було не дуже вигідно. У 18 столітті для полегшення транспортування лісу почали змінювати русла річок, а саме поглиблювати їх та руйнувати природні перешкоди які заважали сплаву лісу. Інколи об'єму води в річці було замало, для цього починають будувати кляузи (дамби, гаті).

Перша згадка про штучну кляузу на території Українських Карпат датується 1724 роком, коли на потоці Стебний (притока Лазещини) побудовано штучне водосховище об'ємом 35 тис м3. Будували її німецькі та австрійські переселенці, які приїхали сюди розвивати лісову промисловість. 

Щодо басейну Черемошу, то перші бокори прийшли до Вижниці і Чернівців в 1816 році. Під кінець 19 століття і до початку І Світової Війни, розпочинається інтенсивний розвиток будівництва гідротехнічних споруд, а їх будівництвом здебільшого займалися Галицьке Акціонерне Товариство Лісової Промисловості та Румунське Акціонерне Товариство Експлуатації Лісу в Кутах. Також сплав лісу регулювали певні норми та закони, прийняті австрійським урядом 1842 року. Це були правила для річкової поліції Галичини та Буковини. Загальнодержавний лісовий закон від 3 грудня 1852 р. містив уже окремий розділ “Про вивезення лісової продукції”, у якому майже два десятки статей безпосередньо стосувалися лісосплаву в Австрійській імперії, зокрема і в Карпатах. Відтоді його реалізовували, тільки зважаючи на спеціальний патент (“концесії”), термін дії якого обмежували трьома роками. У “концесії”, яку 1907-го придбав граф Станіслав Скарбек на сплав будівельного лісу Чорним Черемошем та його притоками, було зазначено способи і час сплаву, місця складування лісу, параметри плотів, маршрути транспортування деревини, порядок використання лісосплавних споруд, обов’язки персоналу гідротехнічних споруд і сплавників тощо. До обов’язків лісосплавних контор і фірм належали також охорона державних і громадських будівель уздовж водних артерій, будівництво захисних споруд, мостів і кладок, а також компенсація збитків, що завдавали прирічковому населенню під час транспортування лісоматеріалів.

То що ж таке - Кляуза? Якщо коротко то кляуза це дамба, а працювала вона так -  річка перекривалась кляузою і вище неї у водосховищі набиралась вода, там же формувалися плоти (дараби) з дерева, коли назбирувалась достатня кількість води, через шлюзи в дамбі, воду спускали разом з плотами, і вода бурхливим потоком несла деревину нижче по течії, керували такими плотами - бокораші. Але насправді це складна гідротехнічна споруда. Для її будівництва використовувались матеріали яких було вдосталь на місцевості, це дерево і камінь. Рівень води в водосховищі також регулювався, були переливи, а шлюзи керувались дерев'яними засувами. Береги річки нижче кляузи укріплювали дерев'яними балками, які виконували функцію відбійників для плотів. Також увагу приділяли дну річки в місці переливу, нижче кляузи, щоб дно не розмивалось, його встеляли дерев'яними балками по всій ширині жолоба в кілька рядів. При відкриті шлюзів та спуску води, плоти на великій швидкості рухались руслом річки до наступної кляузи або до річки яка була достатньо повноводною для самостійного руху плотів, зупинялись ці плоти поряд тартаків та пилорам в так званих "гамованках", це гідротехнічна споруда, загата, яка зменшувала швидкість течії (вгамовувала річку).

Керували цими плотами "керманичі", так їх називали на Прикарпатті, або "бокораші" - на Закарпатті. Їхня робота була надзвичайно важкою і небезпечно. Небезпека полягала від надзвичайно складних умов сплаву. Основними чинниками небезпеки були велика швидкість течії, що досягає 6 м/с під час весняної повені, природні різкі повороти в руслі річки, недостатня глибина води, тим самим пліт зачіплявся об каміння та надзвичайно проста конструкція плоту, мокрі, круглі колоди були не найкращим майданчиком на якому можна було встояти на ногах, коли їх несе бурхлива течія. Тому вправними керманичами ставали відважні та кваліфіковані люди які роками здобували навики керування плотом. Проте все одно не обходилось без жертв, наприклад, М. Орлович у своєму путівнику по Східних Карпатах, опублікованому у Львові в 1914 р., зазначає, що щороку на Сокольському порозі на Черемоші траплялися смертельні аварії, а їх кількість на той час перевищувала 300 жертв. Каліцтва які отримували бокораші ніхто не реєстрував. Тому робота керманичем високо шанувалась серед гуцульської громади.

Враховуючи, що довжина одного плоту – до 20 метрів, а їх було 10-15, то загальна довжина усіх плотів могла тягнутись на 200 м. Можна тільки вражатися майстерністю керманичів, які проводили гірською рікою таку масу дерева. Також потрібно було прорахувати об'єми води які потрібно скидати з кляузи, прорахувати час та швидкість руху дараби, без навігацій тримати зв'язок з іншими пунктами та бокорашами про можливі перешкоди чи затори на річці. Вираховувати чи дозволяють погодні умови роботу на воді та багато інших складних критеріїв. Ось як описана робота гідротехнічних систем на Чорному Черемоші: «О 01:30 ночі відкривались шлюзи на кляузі Балтагора, через півтора години, хвиля досягала кляузи Лостун. О третій годині відкривали шлюзи кляузи Лостун і дараби йшли далі в низ по течії. Близько 7 години ранку, відкривалися шлюзи на кляузі Шибене, вода якої мчала до місця впадіння потоку Шибений в Чорний Черемош, води змішувалась з хвилею від кляузи Лостун і несла плоти далі течією. Далі хвиля з плотами мчала до гирла річки Ільця, де об'єднувалась з водами від кляуз Кривопілля та Волова. О 13 годині плоти доходили до складів в Устеріках. Тут плоти розбирали, або ж того самого дня доправляли далі течією до Кут.»

Піку лісосплав зазнав в кінці ХІХ століття, тоді басейном Черемоша протягом 1899 - 1900 років, було спущено близько 7500 плотів, якими доставили більше пів мільйонна колод. Тоді в басейні Чорного Черемошу діяло вже 12 клявз, у басейні Білого Черемошу – 5. 

З приходом радянської влади темпи лісозаготівлі не збавлялись, але потрохи з роками вгасали, враховуючи, що в горах прокладались дороги та залізничні колії, появились лісовози, сплавляти ліс стали дедалі рідше, а останній пліт басейном Черемоша пройшов 11 серпня 1979 року від Верхньої Яловичори до Вижниці.

Хоч і лісосплав мав багато мінусів, таких як, травматизм та смертність під час цієї роботи, він увійшов в історію Гуцульщини та закарбувався в житті гуцулів назавжди.

Детальніше про всі кляузи басейну Білого та Чорного Черемошу напишу пізніше, коли найду більше інформації, якщо у вас є якась цікава інформація до теми пишіть в коментарях.